Минуло чотири роки з того часу, як російські війська розпочали масштабне вторгнення в Україну, зокрема і в столицю Київ. На момент написання цієї статті (13 травня) конкретний шлях до закінчення цієї тривалої війни залишається неясним.

За оцінками, у світі налічується приблизно 6 мільйонів українців, які покинули свою батьківщину, щоб уникнути руйнівних наслідків війни. Місто Йокогама, яке має партнерські відносини з українським містом Одеса, також активно приймає біженців. З плином часу фаза підтримки перейшла від «екстреної евакуації» до «довгострокового перебування та поселення».

Український хор біженців, заснований Японсько-українською асоціацією мистецтв (представленою Чіе Савадою), базується в місті та діє з 2024 року. П’ятеро його учасників — біженці, які мешкають у районі Мідорі, — виступлять на благодійному концерті на підтримку українських сиріт, що відбудеться у четвер, 28 травня, в районі Аоба. Напередодні виступу ми взяли інтерв’ю в учасників хору, щоб дізнатися, яким є їхнє повсякденне життя на чужині та яке послання вони хочуть донести до світу як українці. (За співпраці з пані Савадою)

Хор проводить репетиції у студії в районі Аоба. Учасники хору одягнені у «вишиванки» — традиційний український народний одяг, прикрашений барвистою вишивкою. Коли через місяць після вторгнення стало зрозуміло, що конфлікт буде тривалим, учасники хору вирішили евакуюватися заради безпеки. І зараз вони співають далеко від дому, але їхні думки повертаються до рідної землі.

Пані Наталія з Сумської області

Пані Наталія (70 років) жила з чоловіком у місті Шостка Сумської області на північному сході України, приблизно за 25 км від кордону з росією. Згадуючи напружену ситуацію одразу після початку вторгнення, вона сказала: «Це місто було оточене російськими військами і тимчасово перебувало в режимі блокади». Місто стало мішенню, оскільки слугувало «транзитним пунктом» до столиці, Києва. На щастя, його вдалося вберегти від окупації завдяки відчайдушному опору груп самооборони та пересічних громадян, яким вдалося перерізати лінії постачання російської армії.

Наприкінці 2022 року пані Наталія шукала притулку в районі Мідорі, покладаючись на свою доньку, яка живе в Японії. «Спочатку я була розгублена. Все було інакше».

Створено в Японії

Оскільки в районі Мідорі проживало особливо багато українських біженців, «MIDORI CLUB» (організований YMCA Йокогами) з лютого 2023 року почав проводити щомісячні зустрічі в Tokaichiba Community Care Plaza, які слугували майданчиком для обміну інформацією та вирішення труднощів. Скрипалька пані Савада, яка виступає на підтримку України, відвідала захід і зіграла українські пісні. Почувши музику своєї батьківщини, українці всі разом приєдналися до співу. Зал наповнився оваціями.

Після виступу пані Савада зробила несподівану пропозицію: «Чому б нам не створити хор?» Це глибоко зворушило пані Наталію. «Можливість співати пісні моєї батьківщини в такій далекій країні… ця щира несподіванка була для мене як удар блискавки», — сказала вона. Вона звернулася до інших українських біженців, які поділяли її почуття, і вони розпочали діяльність хору.

Гордість за рідну мову

У хорі 11 учасників. До його складу входять жінки віком від 20 до 70 років та чоловік у віці 70 років (загалом, чоловікам до 60 років, переважно тим, хто належить до працездатного віку, за «наказом про загальну мобілізацію» заборонено виїжджати з країни). На концертах вони виконують український гімн «Молитва за Україну». «До початку війни я ніколи не звертала уваги на те, якою мовою хтось розмовляє», — каже пані Наталія. Хоча вона вільно розмовляє російською, каже, що почала вживати українську. З гордістю за свою батьківщину в серці вона співає українською.

Спів — «джерело втіхи»: п’ять років життя в ЯпоніїВтікаючи від руйнувань війни, вони одружилися в районі Мідорі

Пан Володимир (70 років) і пані Тетяна (70 років) евакуювалися зі Львова, міста, яке вважається культурним серцем Західної України. Пара познайомилася в Україні і планувала одружитися, коли почалося вторгнення. Коли у Львові почали лунати сирени повітряної тривоги, вони не змогли одружитися у своїй країні і втекли до Японії в березні 2022 року. Дещо пізніше, у січні 2023 року, вони подали документи на реєстрацію шлюбу до адміністрації району Мідорі й офіційно одружилися. «Зараз ми відчуваємо, ніби Японія — це наш другий дім», — кажуть вони в унісон.

«Японці привітні й добрі. Коли я губився або не знав, як користуватися поїздом, вони завжди ввічливо мені все пояснювали», — каже пан Володимир. Хоча вони й освоїлися в Японії, вони також відчувають тривогу через те, що їхнє життя як біженців затягнулося.

Неможливість повернутися посилює тривогу

«Цікаво, що думають про нас ті, хто залишився в нашій країні, про тих, кому вдалося втекти», — каже пані Тетяна, висловлюючи свої тривоги. «А що, якщо, коли ми повернемося, це буде країна, яку ми вже не впізнаємо?» Вона додає, що за чотири роки, що минули, багато її друзів померли. «Їх не буде, коли ми повернемося. Ми навіть не змогли попрощатися», — каже вона, зізнаючись, що іноді відчуває провину за те, що перебуває в Японії.

Їхня діяльність у хорі стала джерелом підтримки в ці непевні часи. «Завдяки хору ми можемо збирати пожертви на підтримку сиріт. Відчуття, що ми є частиною цих зусиль, дуже нас втішає», — каже паніНаталія. Пані Тетяна додає: «Я не уявляю собі життя в Японії без хору» і проводить дні, з нетерпінням чекаючи на наступну репетицію.

Одного дня учень початкової школи, що ніс шкільний рюкзак, помахав рукою і з посмішкою сказав «Бувай». Хоча це звичайна картина в Японії, панВолодимир каже, що це «робить мене щасливим». пані Наталія також висловила свою надію, сказавши: «Сподіваюся, що одного дня діти в усьому світі зможуть жити безпечно, не боячись за своє життя, так само, як діти в Японії».

З почуттям, ніби простягаєш руку друзямЧіе Савада, засновниця Японсько-української асоціації мистецтв

Цей концерт організовує Японсько-українська асоціація мистецтв. Частина виручки буде спрямована на допомогу сиротам. Кошти будуть передані фонду «Приятелі дітей», зареєстрованому в Міністерстві юстиції України в 1996 році, і підуть на фінансування літніх таборів, які цей фонд організовує для сиріт та дітей з прифронтових регіонів.

Досі пані Савада проводила концерти з місцевими державними оркестрами в Києві та інших містах України, налагодивши тісні зв’язки з країною та її мешканцями.

«Для мене Україна — близька до душі», — каже вона, додаючи, що докладати зусиль для успіху благодійного концерту — це «те саме, що простягнути руку допомоги людині, яка опинилася в скруті».

Зв’язок через «любов»

Однак у суспільстві, у міру того як війна затягувалася, висвітлення в ЗМІ зменшувалося, а бажання людей допомагати поступово згасало. Іноді навіть використовувався термін «втома від допомоги».

Проте пані Савада продовжує організовувати концерти на підтримку України, бо переконана: «Якщо полюбити країну і стати її шанувальником, бажання допомогти не зникне». Вона каже членам хору: «Кожен із вас — посол, який може розповісти про справжню Україну», і з великим ентузіазмом додає: «Буду рада, якщо завдяки музиці хоча б одна людина в Японії зацікавиться Україною».

Хоча Україна опинилася в центрі уваги через жорстоку війну, яку почала росія, пані Чіе говорить з пристрастю: «В Україні - добрі люди, родюча земля і смачна їжа. Вважаю, що для японців Україна дуже приваблива як місце, яке варто відвідати. Адже тут є і прекрасні вуличні пейзажі старого Києва та малого Парижу - Львова, а також замріяні краєвиди приморського міста Одеса, відомого як «перлина Чорного моря». А естетичне чуття, яке мають українці, проявляється в їх культурі, зокрема у багатій вишивці». Пані Чіе готується та з нетерпінням чекає дня концерту, прагнучи досягти взаємної підтримки, заснованої не на співчутті, а на щирій прихильності до України.

—— Додаткове інтерв'ю ——

Окрім пана Володимира, пані Тетяни та пані Наталії, ми також взяли інтерв’ю ще у трьох учасниць хору - пані Уляни, пані Надії та пані Галини.

Ми розпитали їх про напружену ситуацію під час повномасштабного вторгнення, життя в Японії, роздуми щодо війни та їхні сподівання щодо діяльності хору.

Пані Уляна・жінка у віці 50 років

——Яка ситуація була, коли почалося вторгнення?

“Під час російського вторгнення станом на 24 лютого 2022 року я перебувала в Києві, ранком ми всі почули вибухи і дзвінки колег з роботи "що почалась війна", розуміння цього прийшло згодом, але почуття втрати безпечного життя прийшло швидко. Найтрагичнійшою втратою в родині стала загибель чоловіка моєї племінниці, який захищав Україну на Донецькому напрямку у грудні 2022 року. В квітні 2023 року в нього народилась донька Соломія, яку він так і не побачив.”

——Коли ви евакуювалися до Японії? А як ви зараз живете в Японії?

“23 березня 2022 року я прилетіла до Японії.

Зараз я проживаю разом із донькою. Наразі зараз є читке розуміння безпеки, прийшло розуміння життєвого устрою японців, який я повністю сприймаю, маю розмовний рівень японської мови, працюю в культурно- мистецькому центрі для дітей міста Кунітачі та приймаю участь у волонтерській роботі префектури по місту проживання.”

——Які у вас враження від Японії? Чи було щось, що вас здивувало, або що вам було важко?

“В якості неочикуваної ситуації, був випадок виявлення короновірусу, серед пасажирів мого літака по прибуттю в Японію. Внаслідок чого я пробула ще 10 днів на карантині, а так як це був час цвітіння сакури, то я її побачила тільки з віконечка будинку. Але стан безпеки переміг всі незначні розчарування. Перше що я помітила в Японії величезна кількість квітучих рослин, чистота вулиць, доступність різноманітних напоїв в автоматах.

Японія дуже обдарована природою країна. Багато термальних корисних для здоров'я джерел, гори, річки, океан і море, різноманітність кліматичних умов створюють для людини неосяжний скарб для життя, як активного так і відновлюючого. Небезпеку становлять лише стихійни лиха( землетруси, цунамі) та занадто висока температура влітку із надмірною вологістю. Це викликає появу у людини не звічного до такого клімату різкі перепади кров'яного тиску, запаморочення, кволість всього організму.

Життя за 4 роки в Японії подарувало мені можливість почати усе спочатку, поміняти напрямок діяльності на більш творчий, навчитися у японського народу терпінню в опануванні нових навиків життя. Вивчати стародавню культуру Японії з першоджерел( бушісадоу).”

——Які у вас думки та погляди щодо цієї війни?

“Моє єднання з моїм народом в Україні та виборювання свободи моєї країни тільки зміцнилося. Я повністю розділяю біль жах та прагнення свого народу України звільнитися від російських акупантів якомога скорійше. Вважаю що Президент України та народ робить усе надможливе щоб зупинити брехливу антигуманну війну росіян проти українського народу.

Війни на сучасному рівні несуть загрозу для всього людства, тому швидке реагування та професійний розгляд військових вторгнень спеціальними міжнародними комітетами, здатними квалифіковано неупереджено ліквідовувати терористів та надавати необхідну допомогу постраждалим країнам вкрай термінова справа всього людства.”

——З якими почуттями ви займаєтеся діяльністю хору?

“Моє приєднання до хору це прояв Доброї Волі японського і українського народу в наближенні часу коли всі люди різних країн будуть розглядати своє життя як цілісну життєво необхідну єдність усих людей на Землі.

Кожен виступ нашого хору це ще одна сходина наближення перемоги моєї України в прагенні жити в мирі з усіма країнами Світу.

Саме зараз усі люди повинні встати обличчям один до одного, навчитится терпінню і взаємоповазі, бо головнє завдання Людства, як частини природного циклу життя, стати ЕДИНИМ ЦІЛИМ ІЗ ЗАКОНАМИ ПРИРОДИ НА ЗЕМЛІ.”

Пані Надія・жінка у віці 70 років

——Коли почалося вторгнення, де ви були і яка ситуація була навколо?

“Місто Київ. Евакуювались під звуки прильоту та бомбардування. Їхали поїздом, який змінив маршрут, так як міст в Ірпені (недалеко від Києва) був розгромлений. Люди сиділи, стояли, дехто напівлежав на підлозі вагона. Багато людей залишилось на платформі вокзалу, не вмістились... Сусіду з поїзда зателефонували Він отримав звістку про те, що приватний будинок в Бучі розбомбили, а в ньому знаходились його дочка і онука. Він весь час плакав. Це горе торкнулось нас - було моторошно і страшно.”

——Як ви потрапили до Японії? І як ви зараз живете?

“Зі Львова евакуювались в Польщу, прожили 2 тижні. До вересня перебували в Італії. В Японію евакуювались 22 вересня 2022

В Японії перебуваємо родиною: я, чоловік в син - інвалід. Троє наших дітей: син в дві дочки в Україні, допомагають наблизити перемогу у війні.

Живемо в Йокохамі, район Нака. Недалеко від дому парк троянд, океан, робота; працюємо в Hom's у відділі товарів для тварин (собак, котів, кроликів, птахів тощо). У вільний час вивчаємо японську мову в Йоке, онлайн та самостійно.

——Окрім України, конфлікти спалахують у різних куточках світу. Що ви думаєте про цю ситуацію?

“Новини, які відбуваються в Україні та в світі, від яких стає тяжко на душі та в серці, стараюсь слухати обмежено, лише основне.

Вторгнення та захоплення території будь-якої країни - це насилля, це горе, сльози та біда... Підтримуємо Україну, як країну, яка обирає свою свободу та незалежність.

Очікування швидкого закінчення війни. Завдяки уряду Японії, різним організаціям та турботі японців наше життя стабільне. Наша мрія -закінчення війни та повернення в Україну.”

Пані Галина

——Ви вже звикли до життя в Японії? Яке враження на вас справляють японські міста та люди?

“Я безмежно вдячна японським людям за доброту за уважність за щирі посмішки і бажання завжди допомогти. Мені подобається вихованість людей, манера поведінки, те чого рідко зустрінеш в будь якій країні.

Люди дуже виховані і ввічливі, що говорить про вдосконаленість виховання в японських школах і університетах.

Тиха розмова в транспорті, утримання в прояві емоцій, навіть серед закоханих пар. Ніхто не обіймається і навіть не тримаються за руки. Дивує як всі дотримуються порядку вхід- вихід з вагонів. Ніде немає скупчення, бо все йде по правилах. Подобається безпечність на дорогах і повага до перехожих, навіть дітки в безпеці.”

Пан Volodymar та Пані Tetyana

——З якими почуттями ви приєдналися до хору та як ставитеся до щоденних репетицій?

“Хотіли поділитися нашою культурою з дружнім японськім народом.

Радість і подяку нашій керівниці Sawada san за її невтомну роботу

З великою тривогою спостерігаємо за новинами в Україні та світі. Іде боротьба між силами добра і зла. Бажаємо щоб всі війни припинилися.”

Пані Наталія

——Чи є щось, що ви хотіли б донести до японців та людей у всьому світі через діяльність хору?

“На долю українського народу випало вибороти в війні незалежну Україну, зберегти націю, мову, культуру, мистецтво.

сердечно дякую японському народу за те, що відкрили для українців не тільки двері а і свої серця.

Ваша сердечність, допомога, розуміння дають нам можливість вижити і жити в цей вадкий для нас час. Дякую.

Війна це страшно.Люди! Збережіть мир, збережіть наш дім планету Земля.”